Поради батькам
ПОРАДИ БАТЬКАМ
Що робити, якщо у вашій сім'ї зростає особливий малюк?
Чим ближче до 6-7 років, тим гостріше постає питання про отримання освіти і тим болісніше дається відповідь на нього. Закон про освіту гарантує всім громадянам країни право на навчання. І вибирати, де вчитися дитині, повинні самі батьки. У принципі так. Для дітей з вадами розвитку, як стверджує закон, держава має створити нормальні умови для навчання. Корекційні школи і класи і є ті самі умови. І там можна отримати повноцінну середню освіту. Або просто — читати, писати і орієнтуватися у побуті. Вибір програми залежить від тяжкості випадку. Якщо ж корекція пройшла успішно, й дитина наздогнала ровесників, можна перевести їх у звичайний клас.
Важкий вибір
Теоретично все звучить добре, правда? Тоді ж чому батьки, як від чуми, утікають від корекційних шкіл й готові наймати репетиторів майже з першого класу, аби піти у "звичайний" навчальний заклад? Нерідко тата й мами просто більше не готові змиритися з особливістю своїх дітей. "Це вчителі не вміють їх навчити" (і вони часто справді не вміють). "З ними потрібно більше займатися" (так — якщо знати, як саме). "Просто якомога суворіше запитувати" (та це може скінчитися дуже сумно). Записувати дитину у "відстаючі" нема бажання. Та й страшно — раптом "слабкий" старт закриє для нього двері у великий світ? Не забуваймо ще і про те, що нерідко корекційні школи — це інтернати. Дитина живе за адресою п'ять днів у тиждень, повертаючись додому лише у вихідні. Чому? Мало фахівців вміють працювати з "проблемними" дітьми. Возити особливу дитину біля двох годин в один бік — мука. А залишити одного — болючіше утричі.
Що ж на інших шальках терезів?
Багато батьків все-таки наважуються віддати дитину в "спецшколу" чи клас корекції. В масовій школі дитині із вадами доведеться нелегко: у ній немає фахівців, які знають і розуміють, як із нею працювати. Маленька, не зовсім здорова людина повинна один на один впоратися зі своїми проблемами. Задля гаданого успішного майбутнього приноситься сьогоднішнє, у якому поселяються страхи, неврози, тривоги, часті хвороби. Найстрашніше, що може підстерігати особливу дитину в звичайному класі, — не глузування дітей і жадібна цікавість дорослих, а відчуття "я найгірший". Те, що в інших виходить граючи, від нього потребує напруження всіх сил. Чи довго дитина зможе наздоганяти однокласників без надії зрівнятися із ними? Тривога ("Протриматися сьогодні... зараз... іще один урок...") перетворюється на апатію ("Навіщо намагатися? Все одно нічого не виходить!"). Апатія перетікає депресію ("Я ніхто, нічого вийде!") чи протест ("Усе погано? То хай буде ще гірше!"). Через війну не просто зупиняється у розвитку, а й втрачає ніяк не завойовані крупинки знань і умінь. Відбувається те, що психологи називають "тотальним регресом". Впевненість "я — невдаха" залишається з людиною протягом усього життя, нерідко визначаючи весь її подальший шлях і ставлячи під загрозу те саме світле майбутнє, заради чого усе й починалось.
Хороша коррекційна школа пропонує дитині те, чого не знайдеш більше ніде, — від дефектолога і психолога до арттерапії, від фітобару до спеціального масажу... Маленькі класи, спокійний темп, вчитель зі спеціальним підготовкою — очевидні плюси.
У боротьбі за майбутнє підходять усі засоби. У комплексі. У хороших спецшколах це чудово розуміють і прагнуть у міру можливостей приділяти увагу не тільки навчанню. Ну, де ще знайдете команду фахівців (лікар, психолог, дефектолог), що до кожної дитини підходить індивідуально і розробляє план дій для педагогів, батьків і учнів?
Вкинути особливу дитину в масову школу, де ніхто не знає, що з нею робити, — вчинок нелюдський. Навчальний заклад має бути готовим прийняти дитину, а та — слідувати шкільним порядкам та відповідній навчальній програмі без шкоди для психічного і фізичного здоров'я. Завдання батьків — привести ці непрості вимоги до спільного знаменника. І зробити це цей вибір доведеться з відкритими очима.
